Мнения

M.Smith: свидомые историки жгут нипадеццки!!
Ми продовжуємо серію публікацій, присвячених самобутній історії України. Зокрема, традиції українських жінок-воїнів, яких називали у давнину - амазонками. Те, що вони були і успішно воювали - свідчить продавня європейська історія, проте, вчені й досі не мають єдиної думки про їхнє походження. Хоча вже знайдено багато свідоцтв того, що войовничі амазонки - це лагідні жінки-україночки.

За твердженням відомого українського філолога, уродженця Волині, професора Львівського університету Івана Денисюка на Поліссі існували полки жінок-воїнів. А львівський дослідник давнини Тарас Каляндрук у двох своїх книгах про воєнне мистецтво українців, про жінок на війні розповідає чимало захоплюючих історій.

Вчені розповіли про свої дослідження подвигів «слабкої половини людства» у боротьбі з різними завойовниками.

Розповідає професор Іван Денисюк:

-Іване Оксентійовичу, існує такий стереотип — українська жінка віддана сім'ї, дітям і чоловікові — одна відрада у неї — це молитися, співати пісні і плакати. А ви стверджуєте про її войовничий характер. Невже існували українські амазонки?

-Так, були. У радянські часи історики розміщали амазонок на Кавказі або Малій Азії, на узбережжі Азовського моря, але тільки не в Україні. Перша звістка про дивожон вже була у «Повісті временних літ.» А мені на основі дослідження фольклорного матеріалу та вивчення історичних друкованих джерел статей, мемуарів дослідників давнини вдалося зробити наукове відкриття, що саме Полісся на Волині було місцем розташування місцевих амазонок. У селі Тур Ратнівського району біля Святого озера були віднайдені кургани жіноквоїнів. Але одна дівчинавоячка ще не може переконати вчених, що вона амазонка. Згадки про військо дівоцьке знайшли у поліських піснях. Відома у селі Тур давня пісня про жіночий полк:
Круз наше село Турецькоє,
пройшло войсько дивоцькоє...

У ній оспівується організоване амазонське військо. В цьому полку жіночім був свій прапор «корогва» і навіть полкова музика — «барабан». До наших часів дійшли старі волинські колядки, які свідчать, що участь жінок у війні була загальноприйнятим явищем. В одній з пісень з села Колодяжного оповідається про трьох вдовиних дочок, з яких одна йде на війну і завойовує половину турецького війська. До того ж, як свідчить детальний опис, поліські амазонки мали великі груди, то, щоб під час бою вони їм не заважали, закидали груди через плечі на спину, і стріляли.

— Отож, волинські бойжони були мудрішими від тих славнозвісних античних амазонок, котрі обрізали одну грудь, аби зручно стріляти з лука...

— Зберігся малюнок з Радивилівського літопису, де зображені жінки в армії Святослава, розповідає Тарас Богданович Каляндрук, автор книги «Таємниці бойових мистецтв». — Є опис грецьких вчених, що у 971 році в битві з візантійцями серед загиблих русинів знаходили мертвих жінок у чоловічому одязі, які воювали нарівні з чоловіками. Набагато пізніше в мирні часи очевидці описують участь жінок в поєдинках з бродячими борцями.

Розповідає Тарас Каляндрук:

— Тарасе Богдановичу, то як же такі дівки заміж виходили? Не кожний парубок наважиться в неї руки просити...

— А парубки й не просили. Наші дівчата самі ходили хлопців сватати. Французький мандрівник Гійом Левассер де Боплан, котрий відвідав наші краї в ХVІІ столітті, в деталях описав таке сватання. Дівчина йде в хату до батьків парубка, якого любить. Вона повідомляє їм про свої почуття і наміри побратися з їхнім сином. Коли ж він противиться, батьки намагаються його вмовити, інакше біди не минути.

— А що — дівка парубка бити буде?

— Ні, гірше. Відмовити дівчині батьки не могли. Це означало накликати на себе біду. Адже дівчина піде ображеною, може затаїти зло. Правда, сватання відбувалось між людьми одного соціального стану.

— Чим же пояснити таке становище парубка — безвольністю мужчин?

— Перш за все високим становищем жінки в суспільстві, яке було закладене ще раніше, у часи Древньої Русі. Жони князів займались зовнішньополітичною діяльністю. Княгиня Ольга паралельно з князем Ігорем посилала від себе послів представляти інтереси в Константинополі. Цілком логічно, що традиції таки дійшли до козацьких часів. У ХVІХVІІ століттях дворянки будьякої європейської держави могли позаздрити незалежності української жінки. В той час, коли теологи та вчені на Заході вели дискусії на тему, чи є у жінки душа, багаті та освічені українки були рівноправними з чоловіками. Жінки були членами церковних братств, засновували монастирі, школи, видавали книги. Вони вільно обирали собі жениха, самі розпоряджались своїм багатством, керували ним, розривали невдалі шлюби і навіть воювали.

Ось приклади. Олена Горностаєва з княжого роду заснувала Пересопницький монастир, де було написане живою розмовною мовою знамените Пересопницьке Євангеліє, на якому Віктор Ющенко давав присягу Президента. Анна Гайська в ХVІ столітті заснувала Почаївський монастир, Софія Чорторийська відкрила друкарню і сама перекладала з грецької на українську Святе Письмо. Єлизавета Гулевичівна була однією з засновниць Київського братства, монастиря, школи, лікарні для дітей.

Часом жінкам доводилось брати зброю в руки, і вони нічим не поступались чоловікам. Анна БорзобагатаКрасенська управляла казною Луцької єпархії. Коли проти неї виступило ополчення, вона одягнула на себе панцир і на чолі свого власного війська розгромила противника. Волинська княгиня Софія Ружинська очолила 60тисячні воєнні загони і під музичний супровід приступом взяла в 1608 році замок князів Корецьких.

— То ж чому тоді козаки не пускали жінок на Запорізьку Січ?

— Історії відомі чоловічі та жіночі воєнні союзи. Січ була традиційним чоловічим союзом. А це як чоловічий монастир. Однак на козацьких іконах, хоругвах вони зображали Пресвяту Покрову Богородицю, свою захисницю і хранительку. І бій розпочинали лише тоді, як усі козаки дружно помолились до Пресвятої Богородиці.

http://www.aratta-ukraine.com/text_ua.php?id=934